waterfalls - Ніагарський водоспад

Ніагарський водоспад

Понад 2800 кубічних метрів води на секунду, які падають з висоти десятків метрів створюють розкішне видовище. Не дивно, що Ніагарський водоспад є одним з улюблених місць для проведення медового місяця.

Кілька каскадів водоспадів, які і утворюють "Ніагару" можна розглядати як з Америки, так і з Канади. Кажуть, кращі види на Ніагарський водоспад відкриваються саме з канадської частини з провінції Онтаріо.

Початок існування водоспаду лежить у заледенінні Вісконсина, що закінчилося біля 10 000 років тому. Північноамериканські Великі озера і річка Ніагара — це результат існування останнього континентального льодовикового щита — величезного льодовика, що сповзав по місцевості з території східної Канади. Льодовик рухався подібно до бульдозера: перемелюючи каміння і ґрунт, зрушуючи їх з місця, заглиблюючи русла річок і створюючи озера. У певних місцях відкладалися уламки порід (донна морена), примушуючи річки створювати нові русла.

Геологи висловлюють припущення, що існує стара долина, похована під льодовиковими наносами приблизно в районі Велландського канала (англ. Welland Canal). Після того як крига скресла, дренажна канава з боку Великих озер перетворилася в сучасну річку Ніагара, яка не могла більше текти старою долиною — і утворила нове русло в докорінно зміненому ландшафті. Згодом річка Ніагара вирізала глибоку ущелину уздовж Ніагарського ескарпу, з північного берега утворивши обрив, викликаний ерозією гірських порід між озерами Ері і Онтаріо: річка розмивала старі морські скелі, геологічний вік яких був старший навіть за льодовик. Три великі формації гірських порід були розмиті вщент в ущелині, утвореній річкою Ніагарою.

Коли знову утворене русло Ніагари зіштовхнулось з тривкими до ерозії доломітовими породами, то цей шар став еродуватись набагато повільніше ніж м'які сланцеві і піскуваті породи, що лежали на нижчому рівні. За даними аерофотознімання чітко встановлюється геологічна формація Локпорт (Lockport Formation) середньо-силурійского періода, яка лежить вверх за течією водоспаду, і складає приблизно третину верхньої частини стіни ущелини. Вона представлена дуже щільними, міцними вапняками і доломітами. Прямо під ними дві третини відкосу займають породи формації Рочестер (Rochester Formation) раннього силурійського періоду, — більш слабші, м'якіші і крихкі. Вони в основному представлені чергуванням глиняного сланцю, з тонкими пластами вапняку, що містить численні скам'янілості. Оскільки цей шар еродується значно легше, водний потік підрізує тверді пласти і утворює водоспад.