waterfalls - Америка

Америка

Північна Америка багата водами. Її належить найдовша в світів річкова система – Міссісіпі з Міссурі, і найбільше нагромадження прісної води у Великих озерах. Середній річний стік рік Північної Америки – 8200 км3. Але зрошена Північна Америка нерівномірно, що зумовлено в першу чергу з кліматичними і орографічними умовами. Висота шару стоку міняється від кількох см у Великому Басейні до 100 см в Аппалачах і до 200 см на північному заході Кордильєр. Найбільша частина води поступає в Атлантичний океан. В басейні Атлантичного океану річкова мережа зріла, густа, ріки досягають значної довжини. Більшу частину території займають басейни р. Міссісіпі і р. Святого Лаврентія. Ріки тихоокеанського басейну коротші рік інших басейнів; в північній, сильно зволоженій частині Північної Америки, ріки мають значну водність. Вони мають велике падіння, нерідко з бурхливою течією, утворюють глибокі ущелини і каньйони. Найбільш крупні ріки цього басейну – Юкон, Колумбія і Колорадо.

Басейн Північного Льодовитого океану має слабо розроблену систему стоку. Тут багато озер і боліт. Найбільші річкові системи: рр. Фінлі – Піс-Рівер – Невільнича – Макензі. Загальні запаси гідроенергії рік материку біля 200 Гвт. За режимом живлення ріки належать до 4 типів: переважно дощового, снігово-дощового, льодовикового в ґрунто­вого. Перший тип характерний для рік берегових низин, південних частин Аппалачів і південних частин Великих рівнин, Центральної Америки і Вест-Індії, а також для рік Берегових хребтів на заході США. Крім рік Берегових хребтів, ріки одержують живлення за рахунок літніх дощів і мають найбільші витрати води восени і весною; літом завдяки значного випарування вологи стік в них понижений. Вони характеризуються високою водністю і енергією, яка використовується вздовж всього зовнішнього краю плато Підмонт, де утворюють низку порогів і водоспадів. На більш сухій території на захід від Міссісіпі ріки (Колорадо, Ріо-Гранде та інші) літом сильно міліють, а у верхів’ях іноді навіть пересихають. В той же час епізодичні зливи нерідко викликають на них сильні повені. Ріки на заході США бурно розливаються під час зимових дощів і міліють літом. До другого типу відносяться ріки Лаврентійської височини, низовини Макензі, північних частин Аппалачів, північних частин Великих рівнин і Кордильєр (крім заходу США і Канади). Ці ріки одержують живлення за рахунок дощів і танення снігу і на них проходить повінь під час або після танення снігового покриву. Зимою ріки цього типу як правило покриваються льодом. На ріках внутрішніх рівнин Аппалачів повінь проходить весною, а літом і восени на них встановлюється межень. Міссурі, Арканзас та інші ріки Великих рівнин характеризуються малою водністю, особливо в літньо-осінній період, і різким весняно-літніми паводками. Ріки на сході мають стійкий режим, значну водність і мають великі запаси енергії, особливо р. Огайо та її притоки. Рівномірні витрати відмічаються на р. Святого Лаврентія, через яку здій здійснюється стік з Великих озер. Ріки Лаврентійської височини, низовини Макензі і плоскогір’я Юкон-Макензі, Черчіл, Юкон та інші, як правило, протікають через численні озера, але режим їх нерегулярний. У зв’язку з розповсюдженням багаторічно мерзлих гірських порід вони одержують бідне ґрунтове живлення і сильно міліють зимою. Тривалість льодоставу на цих ріках досягають 8 місяців, повіддя буває на початку літа, має високу хвилю і супроводжується заторами льоду. Снігово-дощовий режим також у рік, які формуються в Скелястих горах США. Ці ріки мають добре виражене літнє повіддя. Ріки льодового живлення характерні для північного заходу США, заходу Канади і південного заходу Аляски. Вони мають велику водність, чітко виражене літнє повіддя і великими запасами водної енергії, особливо р. Колумбія. Ґрунтове живлення мають більшість рік Великого Басейну і внутрішньої частини Мексиканського нагір’я. В цих пустинних районах бідні водою водостоки появляються тільки в зимовий період, коли випарування невелике.

Північна частина материку, яка була охоплена четвертинним зледенінням, багата озерами льодово-тектонічного походження. В їх числі Великі озера, Вінніпег, Вінніпего­сіс, Манітоба, Велике Невільниче озеро та інші. В Центральні Америці (в Нікарагуанській улоговині) розташовані великі тектонічні озера Нікарагуа і Манагуа. У Великому Басейні є реліктові озера, які збереглися від вологої епохи плейстоцену; саме значне з них – Велике Солене озеро. На берегових низинах багато озер лагунного походження. В бага­тьох районах Кордильєр (на Алясці, в Каскадних горах, в Мексиці, Центральній Америці) знаходяться вулканічні озера. Не дивлячись на численні заходи, що обмежують стік неочищених вод, річні і озерні води басейнів Атлантичного і Тихого океанів сильно забруднені, особливо в густо заселених промислових і сільськогосподарських районах на сході і заході материку.

Південна Америка, перевищуючи по площі тільки Антарктиду й Австралію, по загальному обсязі стоку (7500 км3) перевершує всі інші материки, крім Євразії, а по середній товщині шару стоку (417 мм) займає перше місце на Землі. Формуванню густої, добре розвинутої річкової мережі Південної Америки сприяють кліматичні умови, історія розвитку і рельєф материка. Велика частина Південної Америки з мезозою являла собою сушу. Це визначає стародавність водяної мережі на значній частині материка. Для рельєфу Південної Америки характерні великі контрасти висот і сусідство найбільших низинних рівнин з високогірними хребтами, що створює сприятливі умови для формування великих і складних річкових систем.

Головний вододіл материка знаходиться в Андах, але не завжди збігається з найбільш високими хребтами. Велика частина стоку з материка спрямована в Атлантичний океан, у нього течуть найбільші ріки Південної Америки. Басейну Тихого океану належать тільки порівняно невеликі водотоки, що беруть початок у західній частині Анд. Головне джерело живлення рік Південної Америки — дощові опади. Льодовикове живлення має значення тільки на півдні Анд; роль снігового незначна. У зв'язку з обмеженим поширенням у Південній Америці посушливих територій області, позбавлені стоку в океан, займають лише невелику частину її поверхні. Це південні райони Гран-Чако, внутрішні плоскогір'я Анд, западина Атаками і центральні ділянки Тихоокеанського узбережжя. Гідрологічний режим більшої частини рік Південної Америки визначається кількістю дощових опадів і різко вираженою сезонністю їхнього випадання. Тільки для приекваторіальних районів і крайнього південно-заходу характерний режим, обумовлений рівномірним випаданням опадів.