waterfalls - Конго

Конго

Конго — найбільша ріка центральної Африки, найбільш повноводна (друга у світі після Амазонки) і друга (після Нілу) за довжиною на континенті. Річка Конго була утворена під час плейстоцену. Вона протікає по всій території Демократичної Республіки Конго (колишній Заїр, в якому у 1971—1997 роках річка також мала назву Заїр), та у прикордонні з Республікою Конго і Анголою.

Довжина річки (разом з Луалабою) становить — близько 4 320 км; площа басейну — 3 691 000 км². На всьому своєму протязі річка нагадує велетенську дугу, обернену випуклістю на північ, двічі перетинаючи при цьому екватор. Внутрішня частина басейну річки являє собою своєрідну простору западину — Конго синеклізу, обмежену терасовими схилами. Тут річка приймає свої найбільші притоки. До басейну річки належать також великі озера Танганьїка, Ківу, Бангвеулу та Мверу, а також дрібніші.

Через своєрідність будови западини для Конго та більшості її притоків характерне чергування порожистих ділянок з бистринами та водоспадами з ділянками із спокійною течією. Річка та її притоки протікають через тропічні ліси Конго, другі за площею тропічні ліси у світі, які поступаються тільки тропічним лісам Амазонки в Південній Америці. Річка є однією з найглибших річок у світі, маючи глибини більші, ніж 230 м[1][2]. Ріка Конго отримала свою назву від стародавнього королівства Конго, що розташовувалося в гирлі ріки. Демократична Республіка Конго та Республіка Конго, обидві країни, розташовані вздовж берегів річки, були названі на її честь. У період між 1971 і 1997 років уряд тодішнього Заїру називав річку Заїр.

Основні характеристики

Конго має досить складний режим. Більшість притоків характеризуються переважанням осіннього стоку: на притоках із водозабором в Північній півкулі максимальний підйом води спостерігається у вересні-листопаді, у Південній — в квітні-травні. В середній та особливо у нижній течії сезонні коливання стоку в значній мірі згладжені через рівномірні поступання в річку вод її приток, оскільки великі частини басейну річки лежать вище і нижче екватора і принаймні в одній частині річки триває сезон дощів. Відтак, з усіх великих річок планети Конґо відрізняється найбільшою природною зарегульованістю. Максимальні паводки спостерігаються у верхній течії — в листопаді-грудні, у середній та нижній — в травні-червні та у листопаді-грудні. Пересічні витрати води становлять 46 тис. м³/с, максимальні 75 тис. м³/с, мінімальні 23 тис. м³/с. Середньорічний стік води — 1 450 км³. Величезні маси води, що виносяться до океану, опріснюють його на 75 км від берега. Твердий стік становить приблизно 50 млн. т за рік.

Історія відкриття

Наприкінці 1481 року португальський король Жуан ІІ послав флотилію каравел до Золотого Берега (сучасна Гана), щоб відкрити копальні для видобутку золота. Експедицію очолив Діогу Азанбужі. Для копальні потрібні були раби, тому у 1482 році Азанбужі послав Діогу Кана обстежити невідоме тоді західне узбережжя Африки. В районі 6° пд.ш. португальці виявили гирло великої річки і висадились на берег, де їх зустріли чорношкірі люди племені банту. Вони розповіли, що річка називається Нзаді — «Велика», а державою, по якій вона тече, володіє король Маніконго. На знак відкриття біля гирла встановили кам'яний стовп і проголосили річку та довколишні землі власністю португальської корони. Річку назвали Ріо-де-Падран — «Річка кам'яного стовпа». У 1871—72 роках річка досліджувалась з метою пошуку витоку Девідом Лівінгстоном; згодом у 1876—77 роках ділянку нижньої течії досліджував Стенлі; притоку Касаї вивчав Віссман у 1885 році.