Дніпро

Дніпро - третя за довжиною й площею басейну річка Європи після Волги й Дунаю, має найдовше русло в межах України. Довжина Дніпра в природному стані становила 2 285 км, тепер (після побудови каскаду водосховищ, коли в багатьох місцях випрямили фарватер) — 2 201 км; в межах України — 981 км. Площа басейну — 504 тис. км², з них в межах України — 291,4 тис. км². Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80 % річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає багато опадів, а випаровування мале. Водний режим річки визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню з періодичними літніми паводками, регулярним осіннім підняттям рівня води та зимовою меженню.

Історія

Дніпро тісно пов'язаний з історією східних слов'ян, які розселялися по річці та її притоках — Прип'яті, Десні, Росі тощо. Тоді річки були основними шляхами — вони зв'язували віддалені землі і сприяли об'єднанню племен в одну державу — Київську Русь[1]. Середнє Подніпров'я на чолі з Києвом було давнім культурним центром, навколо якого на межі VIII-IX століть об'єдналися східні слов'яни. По Дніпру та його притоках поширювалась культура Київської Русі — писемність, архітектура, мистецтво, — виникали великі міста, що в свою чергу ставали центрами розселення людей і розвитку господарства.

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, що називається «Мельпомена». Геродот відвідав грецькі колонії на берегах Дніпровського лиману за 450 років до нашої ери, а також плавав по річці до самих порогів[1]. Опис Дніпра вище порогів історик зробив за розповідями купців, що плавали по річці в торгових справах. З того часу про велику слов'янську річку писали безліч істориків і письменників — і давніх часів, і середніх віків. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є в літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» і у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».

Назва річки «Дніпро» вперше трапляється в літературних пам'ятках першої половини IV століття нашої ери. Походить від давньосхідноіранського «велика річка». До того річка мала давньогрецьку назву Борисфен, що означає «той, що тече з півночі». Предки українців, давні східні слов'яни, називали її Славутичем («син слави») — ця назва досі зрідка використовується як синонім, особливо як поетична назва; римляни називали річку Данаприс, турки — Узу або Узи[1].Деякі дослідники схиляються до думки, що Дніпро в давнину називався Сіндгу, Сінд, Інд, оскільки в низів'ях річки існувала Сіндика, інакше — Сіндська Скіфія.

Пороги

До початку ХХ століття в руслі Дніпра були пороги — між містами Дніпропетровськ і Запоріжжя. На сьогодні їх затоплено водами Дніпровського водосховища. Якщо каміння й скелі перетинали частину течії, вони називалися заборами, якщо всю ріку — порогами. В середній течії Дніпра існувало 9 порогів, 30-60 заборів та 60 островів. Загальна довжина ділянки, де вони знаходились, — близько 65-75 км, висота падіння води — 30-40 м. Найбільше судноплавству перешкоджали пороги, вони розміщалися в такому порядку:
  • Кодацький поріг,
  • Сурський поріг,
  • Лоханський поріг,
  • Дзвонецький поріг,
  • Ненаситецький поріг (Ненаситець або Ревучий; лоцмани називали його Розбійник або Дід),
  • Вовнизький поріг (лоцмани називали його Онук),
  • Будильський поріг (Будило),
  • Лишній поріг,
  • Вільний поріг.